Шановна, Віра Йосипівна та весь колектив закладу освіти!
Ми Вам дуже вдячні, що Ви прийняли нас з дітками, надали прихисток, смачно годували 3 рази на добу, пестували діток фруктами, вареннячком з Ваших домівок, печивом та різноманітними смаколиками.
А насамперед подарували дітям усмішку на їх змучених війною обличчях. Після перенесеного стресу, після бомбордувань м.Харкова мої діти пролікувались вже у місті Львові від ситуаційного неврозу. Та затишна обстановка, що Ви надали нам та дітям посприяла їх скорішому відновленню.
Взагалі в мене лишився в житті найдорожчий скарб – мої два сини. Та мій святий обов’язок надати їм щасливе дитинство; яке буває в житті один раз, та й те вкрали російські загарбники, прийшовши до нашого невеличкого шахтарського містечка на Донеччині – місто Горлівка. Та ми були вимушені переїхати до мирного Харкова, але і туди прийшла війна…
Знов ми бігли, куди дивляться очі. Сіли в перший поїзд для евакуації, він прямував до Ужгорода через Львів. Так ми і потрапили до Львова.
Та дякувати Богові нас поселили у цій школі, ситі, чисті, охайні, усміхнені, доглянуті цілодобово! в Що ще потрібно? – ЖИВИ! Дуже Вам вдячні за уроки української мови, уроки життя, як ви мужньо з підходом справжніх професіоналів -педагогів знаходили до кожного з нас свій “ключик-підхід”.
Дуже дякую Богові, що Вас зустріли у своєму житті!
Велика подяка адміністрації, педагогам, прибиральницям за їх працю та терпіння!!!
З любов’ю, Ковачова Світлана, Ковачов Анвар, М’ясоєдов Аркадій